Правовест: Чи розповсюджується мораторій на стягнення іпотечного майна за валютними кредитами на договори за якими відбулася конвертація в гривню

Значне знецінення гривні протягом останніх років призвели до того, що тисячі людей, які брали кредити в іноземній валюті на купівлю житла або для будь-яких інших потреб, на сьогодні просто не здатні виконувати свої зобов’язання за кредитними договорами.

Невиконання кредитних зобов’язань в свою чергу надало право банкам примусово звертати стягнення на іпотечне майно, надане за такими кредитами, що призвело до масового виселення людей з неповнолітніми дітьми з житла на вулицю та позбавлення засобів до існування.

З огляду на це, з метою захисту та підтримки таких осіб в 2014 році був прийнятий Закон № 1304-VII («Про мораторій»), яким запроваджено  мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто заборону на примусове відчуження рухомого і нерухомого майна позичальників (боржників), які мають кредитні зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті. 

Нагадаємо, що мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Тобто, рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону «Про мораторій», залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 Закону  (Постанова ВСУ по справі №6-1356цс15 від 2 березня 2016 року). 

Заборона примусового стягнення відповідно поширюється на рухоме й нерухоме майно яке відповідає умовам ст.1 Закону, надане в якості забезпечення зобов’язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті. 

З огляду на це, постає питання щодо можливості примусового стягнення на іпотечне майно за кредитним договором, який першочергово укладався іноземній валюті, але пізніше додатковою угодою був переведений у гривневий кредит. 

Як відомо, додаткова угода є невід’ємною частиною договору, а тому у випадку укладання додаткової угоди, якою змінюється валюта договору на гривню, кредитний договір вважається укладеним в національній валюті. 

Оскільки дія мораторію поширюється тільки майно, наданого в забезпечення за споживчими кредитами  в іноземній валюті, логічним є висновок, що кредит, який першочергово укладався в іноземній валюті, а  згодом був переведений у гривневий не підпадає під дію зазначеного закону. 

На сьогодні відсутня достатня судова практика, яка б підтверджувала зазначені правові висновки, адже судова практика з цього питання на сьогодні є дуже нерозвиненою та неоднозначною. 

Зокрема, Запорізький окружний адміністративний суд в Постанові від 03 квітня 2015 року у справі №  808/1589/15, зазначає, що оскільки  заборгованість позичальника та кредитні зобов'язання боржника відповідно до Додаткової угоди  переведено у національну валюту, таке іпотечне майно не відповідає умовам закону «Про мораторій», а тому підлягає під його дію. Аналогічної ж позиції притримується і Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/31200/14-ц від 11 грудня 2014 року. 

Разом з тим, мають суди і протилежну позицію, зазначаючи, що відповідно до Закону  мораторій розповсюджується на нерухоме майно, яке  виступає як забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом наданого в іноземній валюті. Тобто не має значення, в якій валюті зараз існують зобов’язання за кредитним договором, має значення лише те, в якій валюті був наданий такий кредит ( наприклад, Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2014 року у справі № 464/899/14). 

На жаль, наявна судова практика є недостатньою для прогнозування результату вирішення цього питання в суді, оскільки відсутні висновки судів третьої інстанції, належні обґрунтування позиції в зазначених рішеннях суду тощо. Однак можна зазначити, що велике значення матимуть при вирішення спорів з цього питання, дата переведення зобов’язань в національну валюту, порядок їх переведення ( укладення додаткової угоди, самостійне рішення банку), наявність чи відсутність змін в іпотечному договорі (щодо зміни валюти кредитного договору) тощо. 

Цікавим аспектом застосування мораторію на стягнення іпотечного майна за валютним кредитом є також питання виселення мешканців з такого житла. 

Оскільки пунктом 4 Закону  передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, постає питання щодо порядку  виселення з житла, наданого в іпотеку за споживчим кредитом в іноземній валюті, зокрема, чи підлягає задоволенню такі позовні вимоги, чи підлягає відстроченню виселення з житла або ж ні, чи зобов’язаний банк надавати інше жиле приміщення у випадку виселення громадян. 

Почнемо з того, що  дія закону «Про мораторій» не передбачає заборону виселення громадян з іпотечного житла, наданого в забезпечення за споживчими кредитами в іноземній валюті, а тому не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо виселення з іпотечного майна. 

Разом з тим, оскільки закон прийнятий з метою унеможливлення позбавлення громадян єдиного житла та виселення на вулицю, постає питання щодо можливості відстрочення  виконання рішення  про виселення у зв’язку з дією мораторію. 

Як вбачається з судової практики, тривалий час остання була доволі неоднозначною, оскільки Вищий спеціалізований суд  в одних випадках зазначав, що дія мораторію не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вказаним законом не передбачено зупинення виконання рішення про виселення. В інших випадках, стверджував, що оскільки Закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), та забезпечення конституційних прав громадян, мінімізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань, виконання рішення про виселення підлягають відстроченню. 

На сьогодні, вже існує позиція ВСУ з даного питання, яка зазначає, що дія мораторію все ж таки поширюється і  правовідносини сторін щодо виселення, у зв'язку з чим не підлягають виконанню рішення в частині виселення на час дії цього Закону, тобто вони підлягають відстроченню (Постанова ВСУ  від 03.02.2016 року у справі № 6-2947цс15).

Опубликовано на сайте: 23.12.2016

Источник: http://pravovest.kiev.ua/



Тема дня

Для повышения эффективности слушания дел следует предписаниям ХПК исключить злоупотребления возвращением заявлений без рассмотрения

Если арсенал методов злоупотребления сторонами своими процессуальными правами пополняется почти каждый год, то для самих судов такие методы остаются почти неизменными с момента принятия Хозяйственного процессуального кодекса. Речь идет прежде всего о применении ст.63 ХПК, устанавливающей исчерпывающий перечень оснований для возвращения искового заявления и приложенных к нему документов без рассмотрения.

Видео дня


Рекомендуем